ЗУПИНІМО АПОСТОЛА НЕОТОТАЛІТАРИЗМУ КИРИЛА!

Жан-Франсуа Колозімо

«Всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям» (Мф. 12:31), – застерігає Євангеліє і додає, що «ліпше впасти в море, ніж скривдити когось із братів своїх менших». Це саме те, що ми переживаємо зараз. Брехня, якою Патріарх Московський Кирило спотворює перед усім світом християнську віру, має припинитися без зволікань. Зрештою, мають припинитися знущання й насмішки, з якими очільник Російської Церкви проповідує конфлікт, благословляє хрестовий похід, виправдовує злочин і водночас нібито пришиває хрест спасіння на похоронну плащаницю України. Прийшов час позбутися почуття сорому у православних і обурення — у римо-католиків і протестантів. Ми, віруючі, мусимо висловити тут, на землі, гнів і обурення святих кожної епохи та країни, що з неба впізнають в обличчя дитину, яка відчайдушно біжить, намагаючись уникнути бомб, які так само падають і на Ісуса Христа, який страждає на Хресті та Голгофі.

Ми від самого початку не повинні мати ілюзій. Йдеться не про щось другорядне, адже це питання критичне для всього людства. Фаустівська угода, що пов’язує Кирила з Путіним, ґрунтується на бездіяльності перед лицем тоталітаризму, запереченні трансцендентальної унікальності кожної людської особистості та поверненні до доби варварства. Зраджуючи пам’ять про мучеників радянської влади, предстоятель Російської Церкви поховав у непам’яті колишні жахи ГУЛАГу, аби тиран безперешкодно використовував свою владу і надалі. Відтепер він прославляє смертоносну тиранію, хрестить її у крові невинних жертв і дим війни він пропонує для знищення як воскуріння ладану. Разом ці двоє, ієрофант і наклепник, відновлюють найгіршу з пародій на святиню, яку колись намагався втілити Сталін. Однак цей рімейк у їхньому виконанні свідчить про те, що провести Нюрнберг для комунізму ще не пізно. Нехай юристи та адвокати, які розглядають можливість притягнення Путіна до суду, не проминуть додати й Кирила до матеріалів справи. До справи звинувачення будуть залучені й богослови.

Зрештою, мають припинитися знущання й насмішки, з якими очільник Російської Церкви проповідує конфлікт, благословляє хрестовий похід, виправдовує злочин і водночас нібито пришиває хрест спасіння на похоронну плащаницю України. Прийшов час позбутися почуття сорому у православних і обурення — у римо-католиків і протестантів. Ми, віруючі, мусимо висловити тут, на землі, гнів і обурення святих кожної епохи та країни, що з неба впізнають в обличчя дитину, яка відчайдушно біжить, намагаючись уникнути бомб, які так само падають і на Ісуса Христа, який страждає на Хресті та Голгофі.

Наступне, що хочу зазначити, що спотворення Євангелія не повинно стосуватися лише Православ’я. Хочу також зазначити наступне: спотворення Євангельських цінностей не поминно стосуватися лише православний світ. Християнський Схід може мати свої історичні слабкості, але сучасне безчестя значно їх переважає і тягар гострої потреби засудити його лягає рівною мірою на всі християнські конфесії. Їхні очільники не повинні недооцінювати опір homo sovieticus до зла. Коли Папа Римський та Архієпископ Кентерберійський по телефону благають Патріарха всієї Русі подати свій голос, Кирило біжить до Путіна, аби похвалитися, що і йому телефонують на найвищому рівні. Охоплені демонами не виправляються — їх виганяють за попомогою вичитки, а до того часу вони ізолюються. Керівники профільних комітетів Римо-Католицької Церкви, протестантських спільнот, Всесвітньої Ради Церков та ін. організацій, які беруть участь в офіційних богословських діалогах, мають виключити представників Патріарха Кирила, аж доки вони самі не вимагатимуть його відставки. Їм залишається наслідувати приклад українських єпископів під юрисдикцією Москви, які безстрашно розірвали спілкування зі своїм колишнім очільником, звинувачуючи його як архифальсифікатора.

Наступне, що хочу зазначити, що спотворення Євангелія не повинно стосуватися лише Православ’я. Хочу також зазначити наступне: спотворення Євангельських цінностей не поминно стосуватися лише православний світ. Християнський Схід може мати свої історичні слабкості, але сучасне безчестя значно їх переважає і тягар гострої потреби засудити його лягає рівною мірою на всі християнські конфесії.

Нарешті, і самим православним прийшов час реагувати. Це час кризи для тих, хто залишається невиліковно побожним. Годі вже благати «Святішого», аби пояснив свою позицію, як це роблять деякі ієрархи у Франції, яких, зрештою, чекає кінець байдужих, що їх Господь поразить силою вуст Своїх. Канонічне право для Церкви є не кодексом правових норм, а вказівником до екзистенційного збереження. В енцикліці 1872 року східні патріархи пророче засудили плутанину між політичною та релігійною сферами, деградацію віри до національної ідентичності, а також імперські зазіхання як причину національних розколів і війн, що перетворилася на сучасну єресь. З огляду не все це Кирило — подвійний відступник.

Фаустівська угода, що пов’язує Кирила з Путіним, ґрунтується на бездіяльності перед лицем тоталітаризму, запереченні трансцендентальної унікальності кожної людської особистості та поверненні до епохи варварства. Зраджуючи пам’ять про мучеників радянської влади, предстоятель Російської Церкви віддав забуттю минулі жахіття ГУЛАГу, щоб тиран міг продовжувати безперешкодно використовувати свою владу.

Константинопольському престолу належить привілей мати першість серед православних церковних предстоятелів: у 1593 році він визнав московське патріаршество, яким сьогодні хвалиться Кирило; він же скликав у 2016 році Святий і Великий Собор на Криті, у якому Кирило не брав участь; у 2018 році надав Українській Церкві автокефалію, яку Кирило вперто заперечує; він же має право скликати очільників помісних Церков, на яких Кирило впливав негативно, аби підірвати авторитет Вселенського патріарха, і соборного зняти його, тобто усунути з посади, завтосувавши на практиці мехінізм соборного відлучення від церкви, яке Кририло, вже застосував до самого себе.

Константинопольському престолу належить привілей мати першість серед православних церковних предстоятелів: у 1593 році він визнав московське патріаршество, яким сьогодні хвалиться Кирило; він же скликав у 2016 році Святий і Великий Собор на Криті, у якому Кирило не брав участь; у 2018 році надав Українській Церкві автокефалію, яку Кирило вперто заперечує; він же має право скликати очільників помісних Церков, на яких Кирило впливав негативно, аби підірвати авторитет Вселенського патріарха, і соборного зняти його.

Йдеться про глобальний виклик. Християни повинні переглянути свій планетарний «майданчик», обміркувавши, чому падіння авторитету пов’язане з невдачею інституцій, зокрема їхніх власних. Чи потрібна для цього сміливість? Істина не вимагає сміливості, навпаки, вона наповнює сміливість силою, яка дається з надлишком тим, хто вибирає істину.  Вона дається з надлишком, коли ми до неї звертаємось. Почнемо з того, аби позбутися Кирила. І саме тоді побачимо велику слов’янську духовність юродивих заради Христа, пустельників, що живуть у лісах, милосердних старців — тих палких непомітних подвижників, яких прославляв Гоголь, Достоєвський і Солженіцин; вони виходять із темряви вчорашніх могил, із сьогоднішньої різанини. А після того Кирило повернеться, засвідчить поміж нами і для нас інший світ.

Жан-Франсуа Колозімо вивчав філософію в Сорбонні та теологію в Православній духовній семінарії Святого Володимира в Нью-Йорку. Викладав патрологію в Інституті Святого Сергія в Парижі, обіймав посаду президента Національного книжкового центру Франції, був редактором кількох великих французьких видавництв, оглядач у великих французьких газетах, а з 2013 року був видавцем Cerf. Франція. Alternative Publications публікує його книгу «Меч і сарікі: як далеко зайде Туреччина?» Афіни 2021.

Переклад Нікос Куременос – Андрей Ус.

Ця стаття була опублікована у відомій французькій газеті Le Figaro 24 березня 2022 року і перекладається грецькою мовою з дозволу автора.

Картина походить з картини російського художника Іллі Рєпіна (1844-1930) «Іван Грозний і син Івана», що зберігається в Третьяковській галереї в Москві.